Аналізуючи положення Закон України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 року, можна визначити, що адміністративним правопорушенням, що пов’язане з корупцією, є діяння, яке вчиняється особою, яка є вповноваженою виконувати функцій держави та органів місцевого самоврядування, що порушує встановлені вимоги ЗУ «Про запобігання корупції», проте не містить використання такою особою її службових повноважень чи можливостей, що з ними пов’язані, з ціллю отримання неправомірної вигоди; одежання обіцянки чи пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб; виконання обіцянки чи пропозиції або надання неправомірної вигоди особі чи за її вимогою – іншим фізичним та/або юридичним особам – з ціллю спонукати цю особу до протиправного та неправомірного використання її службових повноважень чи можливостей, що з ними пов’язані.

Досить складним є питання стосовно кваліфікації дій особи, яка отримує протиправну вигоду за належне виконання її службових повноважень, тобто мова йде про те, що особа діє у межах своїх службових повноважень, а не поза ними. У випадку отримання такої вигоди дії посадової особи варто кваліфікувати за ст. 172-5 КУпАП.

ЗУ «Про запобігання корупції» у ст. 23 вказує на такі обмеження: особам, вповноваженим на виконання функцій держави і місцевого самоврядування, а також особам, які прирівняні до них, заборонено безпосередньо або через інших осіб вимагати, прохати, отримувати подарунки для себе чи близьких їм осіб від юридичних чи фізичних осіб:
1) у зв’язку із здійсненням такими особами діяльності, що пов’язана із виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування;
2) якщо особа, яка обдаровує, знаходиться у підпорядкуванні такої особи.

Цим же Законом також встановлене виключення з цього правила – можливість приймати дарунки, які відповідають згідно з загальновизнаним уявленням про гостинність, окрім визначених законом випадків, в тому разу, коли вартість таких подарунків не перевищуватиме розміру однієї мінімальної заробітної плати, встановленого в день прийняття подарунка; та якщо сукупна вартість таких подарунків, отриманих протягом року від однієї особи або групи осіб, не перевищуватиме розміру двох прожиткових мінімумів, встановленого для працездатної особи на 1 січня того року, в якому було прийнято подарунок. Однак зазначені обмеження стосовно вартості подарунку не поширюються на подарунки, які даруються близькими особами або одержуються в якості загальнодоступних знижок на товари, послуги, загальнодоступні виграшів, призів, премій та бонусів.

Отже, можна виділити два склади адміністративного правопорушення, що передбачаються ст. 172-5 КУпАП: порушення заборони отримання подарунку та порушення обмежень стосовно вартості такого подарунку.

Окрім того, вартий уваги момент, з якого виникає право власності на подарунок. Так, згідно з ч. 1 ст. 722 ЦК право власності обдаровуваного на подарунок виникає з моменту його прийняття. Якщо ж дарунок було направлено обдаровуваному без його попередньої згоди, дарунок вважатиметься таким, що прийнятий в тому випадку, якщо обдаровуваний негайно не повідомить про відмову від його прийняття. Таким чином, об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 172-5 КУпАП, характеризується вчиненнням як дії (прийняття дарунка), так і бездіяльностю (незаявленням про відмову від прийняття дарунка). Стосовно суб'єктивної сторони, то вона характеризується прямим умислом.

Варто відмітити, що особа, яка є суб'єктом даного правопорушення, у разі надходження до неї подарунка або пропозиції щодо неправомірної вигоди, незважаючи на приватні інтереси, повинна невідкладно відмовитися від такої пропозиції, а також у разі можливості здійснити ідентифікацію особи, яка зробила пропозицію, та залучити свідків, зокрема серед співробітників
Статтею 46 Кримінального кодексу України передбачено, що «особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду».

Ініціатором примирення може стати як підозрюваний, так і потерпілий (мова іде про випадки, коли кримінально каране правопорушення вчинене родичем потерпілого чи потерпілий сам провокував особу на вчинення злочину). Також немає принципового значення, хто саме виступив ініціатором примирення: потерпілий, підозрюваний, обидві сторони чи їх представники, працівники правоохоронних органів тощо). Важливим у такій ситуації є факт закріплення такого наміру у сторін, їх наступні дії та правові наслідки таких дій.

Примирення особи, яка скоїла злочин, з потерпілою особою означає не тільки відмову останнього від будь-яких матеріальних претензій, а також небажання потерпілої особи притягувати винного до кримінальної відповідальності. Причинами такого небажання може бути наступне: повне відшкодування матеріальних збитків, родинні чи дружні зв’язки між особами, вибачення перед потерпілою особою або жалість до винного (у випадках, коли злочин було скоєно через тяжкі життєві обставини).

Стосовно підстави звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим, то тут слід вважати сам факт примирення сторін, незалежно від того, хто був ініціатором та завдяки чиїм зусиллям таке примирення стало можливим.

Що означає сам факт примирення? Це означає оформлену в належній процесуальній формі відмову потерпілої особи від своїх вимог або претензій до особи, яка скоїла злочин, та прохання закриття кримінального провадження. Чітко визначеної форми та змісту такої заяви у кримінальному процесуальному законодавстві немає. Про такі наміри можуть засвідчити наступні дії потерпілого: усна (закріплена в протоколі допиту) чи письмова заява, передана слідчому, прокурору чи суду потерпілим; мирова угода сторін; також нотаріально засвідчена заява, якщо вона передається представником потерпілого.

Примирення між сторонами має бути наслідком вільного волевиявлення потерпілого. Неприпустимим є тиск з боку прокурора, слідчого чи інших працівників правоохоронних та судових органів, а також з боку підозрюваного чи обвинуваченого. У такому випадку примирення має визнаватись вимушеним та не являтиметься підставою до звільнення від кримінальної відповідальності.

У випадку, коли потерпілих декілька, то винна особа має примиритися з кожним, інакше можливість застосування ст. 46 КК України виключається.

Другою обов’язковою підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності – це відшкодування завданих нею збитків. Варто зазначити, що закон не вимагає повного відшкодування шкоди, головне – задовольнити вимоги та претензії потерпілого.

Слід звернути увагу також на дискусійний аспект інституту примирення сторін. Це визнання вини особою, що скоїла злочин, як передумови для звільнення його від кримінальної відповідальності. У всякому разі, якщо особа, що скоїла злочин, не бажає визнати свою вину, погоджуючись на примирення та сподіваючись таким чином уникнути покарання, то про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням не йдеться.

Архив

«  
Сентябрь 2017
  »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30