Цивільні права не завжди можуть бути здійснені особисто їх носіями. Досить звичною є ситуація, коли людина в силу настання певних життєвих обставин (похилого віку, хвороби, проживання за кордоном, тощо) зіштовхується з необхідністю доручення іншій особі вчинення юридично значимих дій. Для цього, як правило, звертається до нотаріуса, який посвідчує відповідну довіреність, що уповноважує іншу особу діяти в інтересах довірителя. Власне термін «довіреність» походить від слова «довіра», «довіряти». Тому й відносини представництва в даному випадку засновані на цілковитій довірі. Якщо ж представник зловживає такою довірою - виникає спір, результат вирішення якого залежить від правильного вибору позивачем способу правового захисту. Для того, щоб реалізація права на судовий захист не перетворилась на «ходіння по мукам», пропоную на конкретному прикладі розібратись: про що прохати суд?

Уявімо, що гр. «А» мав намір продати свою квартиру. Звернувся до знайомого - гр. «Б», який погодився в цьому допомогти. Гр. «А» нотаріально посвідчив довіреність зі стандартним текстом, згідно з якою гр. «Б» отримав право здійснювати від імені та в інтересах гр. «А» будь-які дії пов’язані з відчуженням належного йому майна. Знайшовся покупець. Гр. «Б» на підставі довіреності уклав договір купівлі-продажу нерухомості, отримав кошти, однак «забув» віддати їх довірителю. Гр. «А» звернувся до органів внутрішніх справ та отримав відмову, оскільки на думку правоохоронців, між сторонами виникли цивільні договірні правовідносини. Порадили вирішувати спір в судовому порядку. Що ж говорить суд?

Аналіз судової практики з цього питання свідчить про відсутність єдиної позиці. Деякі позивачі просили суд стягнути з відповідача отримані кошти, посилаючись на положення ст. 1000 ЦК України (договір доручення). Одні суди такі позови задовольняють (наприклад рішення Київського районного суду м. Одеси від 21.11.2016 року, рішення Апеляційного суду Сумської області від 01.04.2014 року), інші – відмовляють (рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10.01.2017 року). Підставою для відмови в задоволенні позовних вимог слугує відмінність правової природи договорів доручення і довіреності та відсутність в тексті довіреності обов’язку відповідача повернути довірителеві отримані від відчуження майна грошові кошти.

Деякі позивачі заявляли вимоги про стягнення з відповідачів набуті ними у зв’язку з виконанням доручення кошти, посилаючись на норми, якими регулюються правовідносини доручення і на ст. 1212 ЦК України, що передбачає можливість стягнення безпідставно отриманих коштів. В наведеному прикладі суд першої інстанції «засилив цей юридичний хаос» прийнявши рішення про задоволення позовних вимог, а апеляція змінила мотивувальну частину рішення (рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 29.01.2014 року).

Варто нагадати, що хоча юриспруденція й не претендує на статус точної науки, однак є певні правила та юридичні аксіоми, які не дозволяють змішувати те, що апріорі не повинно бути разом.

Це стосується принципової різниці понять довіреності та доручення. Відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. За своєю правовою природою договір доручення може бути визначений як консенсуальний та двосторонній. Згідно з цим договором кожна зі сторін має певні права та обов'язки, які кореспондують одне одному. Відповідно до ст. 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненими. Таким чином, в класичному розумінні законодавця, на підтвердження доручення (гл. 68 ЦК України) має бути укладений договір доручення або ж видаватися на підставі такого договору довіреність.

Відносини з представництва регулються положеннями ст. 237 ЦК України. Сутність представництва полягає у вчиненні однією стороною (представником) правочину від імені іншої сторони (яку представляють), в результаті чого цивільні права та обов’язки виникають, змінюються і припиняються безпосередньо для особи, яку представляють.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

При представництві, заснованому на довіреності, представник не зобов’язаний, а уповноважений вчинити правочин від імені та в інтересах довірителя, оскільки видача довіреності – односторонній правочин, юридична чинність якого залежить винятково від волі довірителя.

Виходячи з наведеного, стягнення з відповідача коштів на підставі такої довіреності не представляється належним способом правового захисту, оскільки договір доручення між гр. «А» та гр. «Б» не укладався, жодних зобов’язань, окрім представництва інтересів, між сторонами не виникло.

У такому випадку, коли особа, діючи від імені та в інтересах довірителя, вчинила правочин, проте залишила в себе майно, законним набувачем якого є довіритель, є підстави стверджувати про набуття нею цього майна без достатніх на те правових підстав.

Згідно з правовою позицією судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України, висловленою в постанові від 2 жовтня 2013 року № 6-88цс13, договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачу.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об’єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Враховуючи наведені приписи закону та виходячи з того, що гр. «Б»., уклавши на підставі довіреності договір купівлі-продажу нерухомості не передав гр. «А» сплачені покупцем кошти, на нашу думку доцільним буде заява вимоги про стягнення цих коштів з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України.

Згідно з правовою позицією ВСУ, висловленою в постанові від 02.03.2016 року у справі № 6-2491цс15, якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші, на них нараховуються відсотки згідно з ст.536 ЦК з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження цих коштів. Тому, хоча ст. 1212 ЦК України унеможливлює застосування наслідків порушення зобов’язання, передбачених ст. 625 ЦК України, існує інша юридична конструкція, яка дозволяє ефективно захистити порушене право.

Таким чином, у випадку зловживання довірою у вигляді ухилення особи – представника за довіреністю передати належні довірителю кошти, оптимальним, на нашу думку, способом судового захисту прав довірителя буде пред’явлення позову про стягнення з такої особи безпідставно набутих коштів на підставі приписів ст. 1212 ЦК України та суми нарахованих процентів за користування чужими грошовими коштами.

Вбачається, що така позиція захисту узгоджується з нормами цивільного законодавства та за умови доведення в судовому порядку факту заволодіння відповідачем чужими грошима без достатніх на те правових підстав, забезпечить відновлення порушеного права позивача.

Архив

«  
Сентябрь 2017
  »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30