Шляхи вирішення правових проблем користування пляжами в Україні

Стаття 13 Конституції України закріплює: «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентальногошельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону».

Разом із тим це право народу згідно зі cт. 14 Конституції та cт.1 Земельного кодексу визначається як право на основне національне багатство, яке зовсім не виключає можливості існування права власності на землю в інших осіб – громадян та юридичних осіб. При цьому треба розрізняти випадки, коли право власності на землю зачіпає інтереси суспільства в цілому (тоді земля характеризується як власність Українського народу й держави), і коли за Основним Законом людині (громадянинові) воно належить і гарантується як одне з основоположних природних прав.

Зміст права власності народу на землю розглядають, як закріплену в Конституції можливість здійснювати природне право народу, виключно володіти, користуватися й розпоряджатися землею як територією в межах існуючих кордонів з метою забезпечення оптимальної взаємодії суспільних, громадських, державних і приватних інтересів у використанні землі як основного національного багатства.

Відповідно до ч. 3 ст. 83 Земельного кодексу України: «До земель загального користування, населених пунктів відносяться майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо».

Стаття 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» від 06.09.2005 № 2807-IV, також відносить пляжі до територій загального користування.
Отже, законодавство України відносить пляжі до територій загального користування. А це означає, що кожен громадянин України має право загального земле- та водокористування, адже пляж являє собою поєднання акваторії з частиною земельної ділянки, що до неї прилягає, і користування пляжем означає користування і тим, і іншим.

Право загального землекористування передбачає безоплатне, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і без надання відповідних дозволів їх використання, за винятком обмежень, встановлених законодавством України.

Проблема вбачається в тому, що законодавство України з даного питання є досить недосконалим, адже не існує єдиного нормативно-правового акта, який би регулював питання правового режиму пляжів в Україні (на відміну від більшості країн Європи, де питання доступу до земель загального користування, як у нашому випадку пляжу врегульоване на законодавчому рівні); не існує єдиної загальноприйнятої класифікації пляжів, що породжує безпідставне розмежування правових режимів їх використання і охорони; наряду із правом загального користування пляжем законодавство України виділяє також право його спеціального використання, тобто земельна ділянка під пляжем може бути передана у користування впорядку укладення договору оренди пляжної території, а орендарі часто зловживають своїми правами (перешкоджають у доступі до пляжу, порушуючи тим самим договір оренди); законодавство України не визначає порядок реалізації права загального землекористування, не конкретизує його, а до того ж не передбачає гарантій його реалізації.

У зв'язку з цим та зважаючи на усе вищевикладене я вважаю необхідним розробити комплексний нормативно-правовий акт - Закон України «Про правовий режим пляжів в Україні», в якому чітко будуть закріплені положення, що регулюють :
  • єдине загальноприйняте визначення поняття «пляж», утворене беручи до увага європейський досвід;
  • класифікація пляжів за порядком доступу до нього (де буде чітко зазначено, які пляжіУкраїни і в силу яких обставин є закритими для відвідувачів, а які пляжі будуть вважатися територією: загального користування). При цьому потрібно врахувати, що пляж є територією загального користування відповідно до законодавства, тому обмеження його використання можливе лише у виняткових випадках, зазначених у Водному кодексі України;
  • чітко прописати на законодавчому рівні за що з відпочиваючих може стягуватися плата (можна у цьому питанні скористатися Правилами устаткування та експлуатації пляжів міста Одеси від 05.04.2007 року, затверджених рішенням Одеської міської ради від 05.04. 2007 року № 1133- V, де до переліку таких послуг відносяться тапчани, шезлонги, пляжні парасольки, біотуалети, інше). Тобто в Законі повинно бути чітко вказано, що плата може стягуватися : не безпосередньо за прохід до пляжної зони або ж до води (що має місце на пляжах АРК, м. Одеси, пляжах на березі Азовського моря), а за додаткові послуги, вказані вище;
  • встановити певні гарантії права загального користування пляжем. Такою гарантією може стати адміністративна відповідальність за вказані порушення;
  • внести зміни до Земельного кодексів України, де конкретизувати поняття загального землекористування і визначити усі правомочності даного права. Адже, ж було зазначено раніше, відсутність єдиного розуміння права загального землекористування зумовлює неоднозначне його трактування,а це,свою чергу, породжує проблему, яка розглянута у даній роботі і проблему недоступності пляжу як території загального користування.
Еще записи
Що робити, коли у документах спадкодавця помилка?
Нерідко спадкоємці стикаються з тим, коли від певного юридичного факту залежить ...
Особливості виділення земельних часток (паїв)
Землі, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським ...
Як зареєструвати своє місце проживання у дачному (садовому) будинку?
Останнім часом досить поширеною стала ситуація, коли громадяни на постійній основі ...
Вилучення земельної ділянки для ведення садівництва як перший крок її приватизації
В процесі реалізації конституційного права на землю громадянам нерідко доводиться ...